Мовчання

Щире слово завмерло в зітханні...
Ми так близько й водночас далеко...
Відстань подиху тільки в мовчанні,
Та нікому від цього не легко.
Я не знаю, про що мовчать очі
І соромлюсь, неначе дитина.
Лиш на тебе дивитися хочу..
Зараз ти, як ніколи красива.... 
Що в очах? – Чи то вогник від свічки? 
Може, іскра чогось неземного?... 
В порожнечі вечірній ще трішки 
Ми побудемо тихо з тобою. 
Мовчимо собі кожен про себе, 
У повітрі літає спокуса.
Вона ллється, неначе із неба 
У солодкій мелодії блюзу. 
Я соромлюсь, немов обірванець 
І слова завмирають в півзвуку. 
На обличчі палає багрянець 
Під пульсуючий ритм серця стуку. 
Ось і все… Поцілунок прощання. 
Ніжний, довгий, палкий, наче перший. 
Замість слова легеньке зітхання... 
Ти пішла… Та від цього не легше…


жовтень 2012р.