Вечірнє марево

Прекрасна мить… Вдихнув на повні груди
Повітря чисте вечора твого
І ти, як знак, дорожчий усього
Спасіння, радості, а, може, потім згуби…
Як дежавю… Вогні вечірні міста
Горять так ніжно. Тепло на душі…
Давно не діти, наче й не малі,
А все ж пече вогнем у грудях й тисне.
 
Та ні… Це марево і ти – уже не ти…
Давно нема невинності і ласки
Колишньої та справжньої краси…
Нема в житті щасливої в нас казки.
Усе пройшло, лишились тільки ми,
Давно нещирі… Всі ж кричать нам: «Браво»,
Що вийде з нас така чудова пара
І ми вже наче й віримо у те…
Ще трохи гри і вивчені слова,
Промовлені так, начебто жива 
Любов між нами… От воно і все
Закінчилось… Два привиди самотні…
Одне на одного поглянули ми крізь
Туман нещирості й банальності, а сотні
Красивих слів погасли у пітьмі…

ноябрь 2012г.