Так буває...

Минають в тривозі

І ночі, і дні.

Розбиті вітрини,

Погасли вогні...

Не віримо досі,

Що це сталось з нами.

Ненависть і сльози…

Нажаль, так буває.

Хтось іще не награвся в війну,

Хтось життя загубив серед поля.

Дехто досі кричить: «Не піду!»

І тікає на землю чужу

Або мовчки кляне свою долю.

Покинуті села,

Згорілі міста…

Пішов брат на брата.

Святого нема.

Течуть ріки крові,

Смерть ходить слідами.

А сироти, вдови…  –

Чому так буває?

Чи зміліла вже зовсім душа?

Може, людяність з пам’яті стерта?

Забирає найкращих війна

І чомусь не втішають слова,

Що в неволі життя гірше смерті.

Не розрадить ніщо й не утішить

Ні вдову, ні заплакану маму.

Їм сказав би: «Буває і гірше»,

Тільки гірше уже не буває.

© О. Герман