Темрява всередині нас
Частина I
Глава 1
Крик і плач
Цей безкінечно довгий коридор із безліччю дверей, стоячи перед якими, розумієш власну нікчемність і безвихідь ситуації, в яку потрапив. Вони просто величезні і всі без ручок. Ріже очі яскраве світло з ламп денного освітлення. За одними із таких дверей чути нестримний жіночий плач, який час від часу переходить на скажений крик. І тут звідусіль, наче це говорять мертві білі стіни, холодна бетонна підлога, навіть ті ж самі байдужі великі металеві двері, лине пронизливий дитячий сміх, потім лепет та ніжний альт: « Не вбивай мене!»
У цій лікарні він не вперше. Стоїть, весь труситься, тримається за голову, яка просто йде обертом. Йому несила тут знаходитися. Коридор безкінечний, а він сам серед всього цього. Кругом ні душі. Закриває вуха, щоб не чути жіночого крику, але звук виявляється набагато сильнішим і стає дедалі нестерпнішим. Нарешті не витримує й кидається до тих дверей, не розуміючи, як їх можна відчинити. Він щосили гримає в них так, що розбиває руки до крові, але все марно. Тим часом знову дитячий сміх. В очах туман, стіни і стеля починають із страшним гулом тремтіти, здається, ніби тут зараз усе завалиться. Він розуміє, що вдіяти нічого не може, збирає останні сили і біжить в один із кінців коридору в надії хоч якось вибратися звідси. Просто, здавшись, тікає. « О, Боже, що діється?» — виривається в нього з глибини душі – « Це не так мало статися! Боже, врятуй!» Та відповіді на його звернення немає і він просто біжить щосили в кінець коридору, щоб знайти там вихід і покинути це пекло. Кров шалено пульсує у скронях, дихати стає все важче, але коридор так і не закінчується, ніби сміється з нього: «Що заслужив – те й маєш. Ти – нікому не потрібен, затям! Тобі не вибратись звідси!» В’язень безсило падає і хапається за голову.
— Все, це кінець!
Знову крик, сміх, благання: «Не вбивай мене!» І замість величезного коридору він опиняється в тісній домовині. Так, саме в домовині, глибоко під землею. Десь у голові чує вже виразний голос тієї дитини:
- Навіщо ви мене вбили?
Дитячий голос зник, а натомість чути лише тихий жіночий плач, який просто зводить з розуму. Він не в силі допомогти тій жінці, а точніше молодій дівчині, яка так чекала на його допомогу, ридаючи за дверима. Повітря закінчується, все тіло болить і геть виснажене, розум поступово згасає, в підсвідомості тільки крик останньої надії:
— Прости!
У відповідь нічого, лише плач. Востаннє скривившись від болю і вдихнувши те, що залишилось від повітря, де кисню вже давно немає, тихенько закриває очі. Стає зовсім тихо так, що чути, як скажений до того ритм серця переходить у спокійні поодинокі стуки: тук-тук тук – зовсім тихо. Серце зупинилось…
Відкривши очі, хлопець дивиться на годинник, той показує 5:25. Немає ні гробу, ні коридору, ні плачу, ні голосів. Зовсім виснажений, ніби й не лягав спати, повільно встає, поправляє ліжко. Знову цей клятий сон. Останнім часом він сниться йому кожен раз, коли той тільки ризикне заплющити очі, тому не дивно, що зараз вигляд хлопця не вражав ні красою, ні охайністю. Він ліниво підкурив цигарку і пішов ставити каву. Сьогоднішній день не обіцяв нічого доброго, та й нічого поганого, – звичайний нудний сірий будень, один із тих, в які він не живе, а просто вбиває час. Недбало погасивши недопалок у попільничці, спіймав себе на тому, що на сьогодні дійсно не має жодних планів. Все ще збентежений голосами в голові, яких зараз уже не було, налив собі чашку кави і почав мляво посьорбувати.
— Сьогодні субота.
Було ще рано, та спати вже не хотілося – не було бажання знову повертатися у той коридор. З ночі в голові сильно шуміло і здавалося, що тіло його зовсім не слухається.
— Скільки це може продовжуватися? Може, в мене дійсно їде дах? –
Запитав сам у себе і, не знайшовши відповіді на це питання, сумно глянув у вікно, де надворі було ще зовсім темно, а сніг не припинявся з позаминулого вечора. В голові не було жодної думки, жодної ідеї, тільки відчуття порожнечі і він, ні про що не думаючи, споглядав, як на землю падають лапаті сніжинки, витанцьовуючи у світлі нічних ліхтарів.
продовження: http://o-german.vkursi.com/4320.html
Глава 1
Крик і плач
Цей безкінечно довгий коридор із безліччю дверей, стоячи перед якими, розумієш власну нікчемність і безвихідь ситуації, в яку потрапив. Вони просто величезні і всі без ручок. Ріже очі яскраве світло з ламп денного освітлення. За одними із таких дверей чути нестримний жіночий плач, який час від часу переходить на скажений крик. І тут звідусіль, наче це говорять мертві білі стіни, холодна бетонна підлога, навіть ті ж самі байдужі великі металеві двері, лине пронизливий дитячий сміх, потім лепет та ніжний альт: « Не вбивай мене!»
У цій лікарні він не вперше. Стоїть, весь труситься, тримається за голову, яка просто йде обертом. Йому несила тут знаходитися. Коридор безкінечний, а він сам серед всього цього. Кругом ні душі. Закриває вуха, щоб не чути жіночого крику, але звук виявляється набагато сильнішим і стає дедалі нестерпнішим. Нарешті не витримує й кидається до тих дверей, не розуміючи, як їх можна відчинити. Він щосили гримає в них так, що розбиває руки до крові, але все марно. Тим часом знову дитячий сміх. В очах туман, стіни і стеля починають із страшним гулом тремтіти, здається, ніби тут зараз усе завалиться. Він розуміє, що вдіяти нічого не може, збирає останні сили і біжить в один із кінців коридору в надії хоч якось вибратися звідси. Просто, здавшись, тікає. « О, Боже, що діється?» — виривається в нього з глибини душі – « Це не так мало статися! Боже, врятуй!» Та відповіді на його звернення немає і він просто біжить щосили в кінець коридору, щоб знайти там вихід і покинути це пекло. Кров шалено пульсує у скронях, дихати стає все важче, але коридор так і не закінчується, ніби сміється з нього: «Що заслужив – те й маєш. Ти – нікому не потрібен, затям! Тобі не вибратись звідси!» В’язень безсило падає і хапається за голову.
— Все, це кінець!
Знову крик, сміх, благання: «Не вбивай мене!» І замість величезного коридору він опиняється в тісній домовині. Так, саме в домовині, глибоко під землею. Десь у голові чує вже виразний голос тієї дитини:
- Навіщо ви мене вбили?
Дитячий голос зник, а натомість чути лише тихий жіночий плач, який просто зводить з розуму. Він не в силі допомогти тій жінці, а точніше молодій дівчині, яка так чекала на його допомогу, ридаючи за дверима. Повітря закінчується, все тіло болить і геть виснажене, розум поступово згасає, в підсвідомості тільки крик останньої надії:
— Прости!
У відповідь нічого, лише плач. Востаннє скривившись від болю і вдихнувши те, що залишилось від повітря, де кисню вже давно немає, тихенько закриває очі. Стає зовсім тихо так, що чути, як скажений до того ритм серця переходить у спокійні поодинокі стуки: тук-тук тук – зовсім тихо. Серце зупинилось…
Відкривши очі, хлопець дивиться на годинник, той показує 5:25. Немає ні гробу, ні коридору, ні плачу, ні голосів. Зовсім виснажений, ніби й не лягав спати, повільно встає, поправляє ліжко. Знову цей клятий сон. Останнім часом він сниться йому кожен раз, коли той тільки ризикне заплющити очі, тому не дивно, що зараз вигляд хлопця не вражав ні красою, ні охайністю. Він ліниво підкурив цигарку і пішов ставити каву. Сьогоднішній день не обіцяв нічого доброго, та й нічого поганого, – звичайний нудний сірий будень, один із тих, в які він не живе, а просто вбиває час. Недбало погасивши недопалок у попільничці, спіймав себе на тому, що на сьогодні дійсно не має жодних планів. Все ще збентежений голосами в голові, яких зараз уже не було, налив собі чашку кави і почав мляво посьорбувати.
— Сьогодні субота.
Було ще рано, та спати вже не хотілося – не було бажання знову повертатися у той коридор. З ночі в голові сильно шуміло і здавалося, що тіло його зовсім не слухається.
— Скільки це може продовжуватися? Може, в мене дійсно їде дах? –
Запитав сам у себе і, не знайшовши відповіді на це питання, сумно глянув у вікно, де надворі було ще зовсім темно, а сніг не припинявся з позаминулого вечора. В голові не було жодної думки, жодної ідеї, тільки відчуття порожнечі і він, ні про що не думаючи, споглядав, як на землю падають лапаті сніжинки, витанцьовуючи у світлі нічних ліхтарів.
продовження: http://o-german.vkursi.com/4320.html
0 коментарів