… або «Про взаємо(не)розуміння»…
Один мій хороший друг висловився наступним чином: «Боючись іти на контакт, ми втрачаємо купу можливостей»…
Хочеться виділити ще одну причину абсолютної самотності — герметичність світогляду, внаслідок суто фізичної нездатності сприймати нову інформацію…
І кому взагалі це потрібно? Людям, для яких цінування мистецтва заключається в тому, щоб підтримати друга чи подругу? Дякую, що взяли участь у такій змістовній дискусії, а єнот, що нижче — тому своєрідне підтвердження. Знаєте, а для мене мистецтво, хоч убий, служить для естетичного задоволення. Те, що хтось не отримує задоволення від перегляду конкурсів — недостаток конкурсантів і організаторів, не інакше. Мені дуже приємно, що маю можливість спілкуватися з людьми, які не сперечаються з тими, хто розмірковує інакше, а намагається одразу втопити в г**ні.
Особисто мені це непотрібно, а Вам?
Ах тут я погоджуюсь))
Думаю, це й так зрозуміло всім, хто обдарований другою сигнальною системою, тож Ваш коментар тут зайвий. А вже чим, на мою думку, відрізняється мистецтво від шараварщини — може, колись відповім окремим постом…
Вам незрозуміле значення слова «диференціаційований»?..
Не пишіть дурниць!
А щодо останнього речення, мені згадалася одна задачка: «Скільки лап у собаки, якщо хвіст назвати лапою?»
Я особисто вважаю, що конкурси мають бути диференційованими. Якщо оцінювати конкурсанта з усіх сторін, то це вийде не зовсім коректно по відношенню до нього. І, якщо цю інформацію все життя тримали від Вас у таємниці, то я скажу, що конкурси і т.д. придумали В ПЕРШУ ЧЕРГУ ДЛЯ ЕСТЕТИЧНОГО ЗАДОВОЛЕННЯ.
Густав Юнг виділив окремий вид несвідомого, яке охрестив «колективним несвідомим». У його розумінні це такий собі еволюційний, генетично детермінований досвід. Якщо вдаватися в деталі, то це колективне несвідоме набагато сильніше від індивідуального і на нього чималий вплив справляє відчуття співучасті. Ви помічали, наприклад, що проблема переживається набагато легше, якщо у когось із Ваших знайомих точно така ж? Або банальніше: улюблену музику приємніше слухати в колі любителів цієї ж музики, ніж наодинці. Мабуть, ця теорія справді має право на існування і навіть у політичному аспекті…
«Свідоме» і «несвідоме» — поняття різного рівня. Так, несвідоме має інстинктивну природу тому емоційний вплив на нього більш значущий, оскільки емоції є сильним провокуючим фактором. Щодо свідомого, то емоційний стан також впливає на нього, але крім цього вступають в дію ще й вольові процеси. А тут вже все буде залежати від індивідуальних якостей людини, а саме її емоційно-вольової сфери. Знову ж таки той самий індивідуальний підхід, тому сказати щось однозначно у даному випадку не можна.
Розумієте, пане Чесноков, психологія — наука ше менш точна, ніж філософія… Всі теорії різних там Фройдів — швидше є історією становлення психології, як науки, бо все рівно доводиться шукати індивідуальний підхід, не інакше. Я особисто знайомий з людиною, що прочитала тих психологічних книжок більше, ніж я загалом, та її «знання» настільки відірвані від реальності, що іноді стає смішно (доречі ця людина працює психологом)… Дані моделі є прикладом ілюстрації поведінки в конкретній ситуації. Ніколи не бійтеся експериментувати і висувати досі не виказані ніким припущення, бо, можливо, саме Ваша теорія виявиться найправильнішою. А створити найбільш точну модель і є основним завданням не тільки для психології, а й взагалі всіх наук.
Таких аналогій можна привести багато… Мені цікаве Ваше бачення можливості об"єднання цих моделей…
P.S. А «рятівник» в результаті стає «переслідувачем»…
Власне веду до того, що, можливо, ще не так все печально, щоб говорити про «пароксизм української демократії», хоча задуматись справді варто. Бачте, середні виборці діляться на 2 категорії: 1) ті, чия національна свідомість еквівалентна ста п«ятидесяти роздруківок нацбанку; 2) ті, кому легше організувати мітинг, ніж прибрати в хаті. Свідомих і водночас поміркованих людей мало і це не дуже втішна прогностична ознака…
Щоб зайві питання не виникали, пояснюю: СНІД — синдром набутого імунодефіциту, як я уже написав вище, — неточне визначення, тому навіть серед багатьох спеціалістів ця абревіатура використовується, як власна назва. Виходячи з її «розшифрування», справді некоректно говорити «зараження СНІДом», та великого гріха в цьому немає, оскільки серед населення небагато людей з вищою медичною освітою. При даному синдромі, який є САМОСТІЙНИМ захворюванням вражається Т-клітинна ланка імунітету, а саме Т-хелпери. В результаті смерть людини настає не від власне синдрому, а супутньої патології, яка може виникнути навіть як результат нестійкості до умовно патогенної мікрофлори, тобто тих мікроорганізмів, що у нормі є у багатьох людей, але не викликають захворювання. Спрогнозувати тривалість життя таких хворих також доволі важко і вона нажаль залежить від матеріального фінансового становища.
Один мій хороший друг висловився наступним чином: «Боючись іти на контакт, ми втрачаємо купу можливостей»…
Хочеться виділити ще одну причину абсолютної самотності — герметичність світогляду, внаслідок суто фізичної нездатності сприймати нову інформацію…
Особисто мені це непотрібно, а Вам?
Думаю, це й так зрозуміло всім, хто обдарований другою сигнальною системою, тож Ваш коментар тут зайвий. А вже чим, на мою думку, відрізняється мистецтво від шараварщини — може, колись відповім окремим постом…
Не пишіть дурниць!
А щодо останнього речення, мені згадалася одна задачка: «Скільки лап у собаки, якщо хвіст назвати лапою?»
P.S. А «рятівник» в результаті стає «переслідувачем»…